Кривенька качечка

Одного ранку дідусь пішов до ставка набрати води. Раптом він почув: — Ках-ках… ках-ках… Голос був тихий і жалібний. Дідусь нахилився до очерету й побачив маленьку качечку. Вона сиділа біля води й тримала одне крильце трохи криво. — Ой, бідолашна, — сказав дідусь. — Ти, мабуть, забила крильце. Він обережно взяв качечку на руки й поніс додому. Бабуся побачила її та сплеснула руками. — Яка маленька! Треба їй допомогти.

Бабуся застелила кошичок м’якою хустинкою. Дідусь поставив біля кошичка мисочку з водою. Качечка сіла в тепле гніздечко й тихенько сказала: — Ках… — Не бійся, — лагідно мовила бабуся. — У нас тобі буде добре. Дідусь приніс зерняток. Бабуся погладила качечку по голівці. Качечка поїла, попила й заплющила оченята. У хаті стало якось тепліше. Наче маленьке сонечко поселилося в кошичку.

Минали дні. Качечка ставала веселішою. Вона ходила по хаті: Туп-туп. Туп-туп. Іноді трохи накульгувала, тому бабуся називала її: — Наша кривенька качечка. Але казала це не насмішливо, а з любов’ю. Качечка виходила на подвір’я, купалася в мисці з водою, гріла пір’ячко на сонечку й дивилася на ставок. Дідусь і бабуся раділи. — Дивися, вже веселіша, — казав дідусь. — Бо вдома тепло, — відповідала бабуся.

Одного дня дідусь і бабуся зібралися до лісу по ягоди. — Качечко, ми скоро повернемося, — сказала бабуся. Качечка подивилася на них чорними оченятами. — Ках-ках. — Бережи хатинку, — усміхнувся дідусь. Вони взяли кошики й пішли стежкою. У хаті стало тихо. Тільки вітерець ворушив фіранку на вікні. Качечка послухала, чи далеко пішли дідусь і бабуся. Потім сталося диво.

Качечка тихенько струснула пір’ячком. Раз — і замість маленької качечки в хатині з’явилася добра дівчинка. На ній була легка сорочечка, а в руках — качине пір’ячко, м’яке й сріблясте. Дівчинка усміхнулася. — Треба подякувати дідусю й бабусі за доброту. Вона підмела долівку. Поставила воду на стіл. Зібрала квіти в глечик. Замісила тісто й спекла маленькі палянички. У хатині запахло хлібом, травами й теплом.

Коли дідусь і бабуся повернулися з лісу, вони дуже здивувалися. У хаті було прибрано. На столі стояли палянички. У глечику цвіли ромашки. — Бабусю, це ти зробила? — запитав дідусь. — Ні, дідусю, я ж із тобою була, — відповіла бабуся. Вони подивилися на качечку. А качечка сиділа у своєму кошичку й тихенько кліпала очима. — Ках, — сказала вона. Дідусь і бабуся усміхнулися, але нічого не зрозуміли.

Наступного дня дідусь і бабуся знову пішли з хати. Але далеко не відійшли. Вони стали за калиною й тихенько подивилися у віконце. Качечка струснула пір’ячком. І знову в хатині з’явилася дівчинка. Вона почала прибирати, співати тиху пісеньку й ставити на стіл мисочки. Бабуся приклала руку до серця. — Ой, дідусю… Це ж наша качечка. Дідусь прошепотів: — Чарівна вона. Добра душа. Вони стояли тихо-тихо, щоб не налякати дівчинку.

Поки дівчинка поралася в хаті, її качине пір’ячко лежало біля кошичка. Бабуся подивилася на дідуся й тихенько сказала: — Може, сховаємо пір’ячко? Тоді вона залишиться з нами. Дідусь задумався. Їм дуже хотілося, щоб у хаті завжди була така добра дівчинка. Вони зайшли до хати й обережно взяли пір’ячко. Дівчинка побачила це й завмерла. — Дідусю… Бабусю… — тихо сказала вона. — Навіщо ви взяли моє пір’ячко? Бабуся розгубилася. — Ми хотіли, щоб ти залишилася з нами.

Дівчинка сіла біля вікна. Вона не сердилася. Тільки очі в неї стали сумні. — Ви були до мене добрі, — сказала вона. — Ви дали мені тепло, воду й зернятка. Я дуже вдячна. Дідусь опустив голову. Бабуся притисла пір’ячко до грудей. Дівчинка промовила: — Але я качечка. Мені треба до неба, до ставка, до своїх пташок. Любов не тримає силою. У хаті стало тихо. За вікном шелестіла калина. Бабуся заплакала тихенько, але не гірко, а м’яко.

Дідусь підійшов до бабусі й лагідно сказав: — Віддаймо пір’ячко. Якщо любимо, треба відпустити. Бабуся кивнула. Вона простягнула дівчинці сріблясте пір’ячко. — Пробач нам, качечко. Ми дуже до тебе прив’язалися. Дівчинка усміхнулася. — Я знаю. І я вас люблю. Вона взяла пір’ячко, струснула ним — і знову стала маленькою качечкою. Тільки тепер її крильце вже було рівніше й міцніше. — Ках-ках, — сказала вона ніжно.

Качечка вийшла на подвір’я. Дідусь і бабуся провели її до ставка. Над водою летіли інші качечки. Вони кликали: — Ках-ках! Ках-ках! Кривенька качечка розправила крильця. Раз змахнула. Другий раз. І полетіла над тихою водою. Дідусь і бабуся махали їй услід. Їм було трохи сумно, але на серці світло. Бо їхня доброта допомогла качечці одужати й повернутися до неба.

Відтоді дідусь і бабуся часто бачили качечку біля ставка. Іноді вона прилітала до їхньої хатини, сідала біля калини й казала: — Ках-ках. Бабуся виносила їй зернятка. Дідусь ставив мисочку з водою. А качечка дивилася на них добрими оченятами. Вона не жила в хаті, але тепло від неї залишилося. У вікні цвіла калина. На столі лежав вишитий рушничок. А в серці дідуся й бабусі жила радість: добро ніколи не зникає.