Річі скоро з’явиться
Мама-собака відчуває, що скоро в неї з’являться маленькі щенята. Вона готує тепле місце, більше відпочиває і з любов’ю чекає на день, коли Річі вперше побачить світ.
What this story is about
Життя мами-собаки починає потроху змінюватися: животик стає круглішим, звичні ігри втомлюють швидше, а найбільше хочеться тиші й затишку. Мама розуміє, що всередині ростуть маленькі щенята, серед яких є Річі. Вона старанно облаштовує м’яке місце, прислухається до легких рухів у животику та розповідає малюкам про світ, який уже чекає на них. Це тепла історія про очікування, турботу й любов, що починається ще до першої зустрічі.
У затишному будиночку біля саду жила добра собака-мама. Щоранку вона виходила надвір, нюхала квіти й бігала за своїм улюбленим м’ячиком. Та одного дня мама помітила щось незвичайне. Вона пробігла за м’ячиком зовсім трішки, а потім зупинилася. — Ох, сьогодні мої лапи хочуть відпочити, — тихо сказала мама. Вона лягла на м’який килимок і поклала голову на лапи. Її животик став круглішим. Усередині підростали маленькі щенята. Серед них був Річі. Річі був ще зовсім крихітним. Річі не бачив сонця, трави й квітів. Навколо було тепло, тихо й безпечно. Поруч рівно билося мамине серце: Тук-тук. Тук-тук. Тук-тук.
Мама почала шукати місце для малюків. Спочатку вона принесла ковдру до вікна. — Тут світло, — подумала мама. Але сонячний промінчик полоскотав їй ніс. — Апчхи! Мабуть, надто світло. Тоді мама потягнула ковдру до дверей. Але там гуляв прохолодний вітерець. — Тут свіжо, але малюкам потрібне тепло. Нарешті вона знайшла тихий куточок. Мама поклала туди ковдру, маленьку подушку і ще одну ковдру. Потім повернула першу ковдру. Потім посунула подушку. Мама облаштовувала місце так довго, що врешті воно стало майже таким, як було спочатку. — Ось тепер усе правильно, — задоволено сказала вона.
Дні минали спокійно. Мама більше відпочивала, добре їла і повільно гуляла біля будиночка. Одного вечора вона відчула в животику легенький рух. Тук! Мама завмерла. Тук-тук! Вона усміхнулася. — Я відчуваю вас, малюки. Річі ворухнув маленькою лапкою. Можливо, Річі саме влаштовувався зручніше. А можливо, уже тренував перший крок. — Не поспішайте, — лагідно сказала мама. — Усьому свій час. Вона лягла на бік і тихенько заспівала. Щенята не розуміли слів, але відчували мамин спокій.
Щовечора мама розповідала малюкам про світ. — Тут є тепле сонце, — говорила вона. — Є м’яка трава, веселі метелики й листочки, які тікають від вітру. За вікном зашурхотіло листя. Шурх-шурх-шурх. — А це вітер, — пояснила мама. Десь далеко заспівав птах. Цвірінь-цвірінь! — А це наш маленький сусід. Річі знову ворухнувся. — Так, світ великий, — сказала мама. — Але спочатку ви будете поруч зі мною. Я зігріватиму вас, годуватиму й показуватиму все потроху.
Увечері мама підійшла до підготовленого куточка. Вона перевірила ковдру носом, обійшла її один раз, потім ще раз і зручно вляглася. У животику знову хтось легенько штовхнувся. — Я знаю, — прошепотіла мама. — Залишилося зовсім трішки. У будиночку стало тихо. За вікном світив місяць, а в траві сюрчали коники. Річі був іще дуже маленьким. Річі ще не знав, як виглядає мама. Але Річі вже чув знайомий стукіт її серця: Тук-тук. Тук-тук. Тук-тук. Цей стукіт ніби говорив: «Ти не один. Тут тепло. Тут безпечно. Ми вже чекаємо». Мама заплющила очі й усміхнулася. Скоро в затишному будиночку почнеться зовсім нова історія.
What this story teaches
Кожен малюк приходить у світ маленьким і беззахисним, але любов і турбота вже чекають на нього.
Read stories offline with illustrations and listen in a loved one's voice in the SHAFA Kids app
