Народження Річі

Над садом зійшов круглий місяць. Квіти сховали пелюстки, птахи замовкли, а в траві тихенько сюрчали коники. У затишному будиночку мама лежала на м’якій ковдрі. Сьогодні їй не хотілося виходити надвір. Не хотілося шукати м’ячик або слухати шелест листя. Мама відчувала: важлива мить уже близько. Вона поправила ковдру носом. Потім обійшла своє місце один раз. Ще раз. І ще половинку разу, бо саме тоді вирішила, що вже досить. — Тут тепло. Тут тихо. Тут безпечно, — прошепотіла мама. У животику хтось легенько ворухнувся. Тук! Мама усміхнулася. — Я поруч, малюки.

Ніч минала повільно. Місяць зазирнув у кругле віконце, а потім сховався за хмаркою, щоб нікому не заважати. І раптом у будиночку почувся новий звук: — Пі-пі! На м’якій ковдрі з’явилося крихітне щеня. То був Річі. Річі був таким маленьким, що мамина лапа здавалася поруч дуже великою. Очі були заплющені. Вушка ще не чули звуків світу. М’які лапки рухалися повільно й невпевнено. Річі зробив перший вдих. Нове повітря було прохолоднішим, ніж раніше. — Пі! — ще раз озвався Річі. Мама одразу нахилилася ближче.

Мама обережно вилизала вологу шерстку. Вона торкалася малюка повільно й лагідно, допомагаючи зігрітися. Річі ще не бачив маму. Але відчував її теплий ніс, м’яку шерсть і знайомий запах. Цей запах ніби говорив: «Усе добре. Мама тут». Річі спробував повзти. Передня лапка посунулася вперед, а задня вирішила трохи відпочити. Щеня повернулося боком. Потім носиком до ковдри. А потім майже в той самий бік, звідки почало. Для першої подорожі вийшло досить непогано. Мама лагідно підсунула малюка ближче до свого теплого боку.

Незабаром поруч з’явилися інші щенята. Одне тихо сопіло. Друге ворушило крихітним хвостиком. Третє повзло вперед, але випадково влаштувалося носиком на спині сусіда. Щенята ще не бачили одне одного. Проте вони відчували тепло маленьких тіл і м’яку мамину шерсть. Річі опинився посередині. З одного боку було тепло. З другого боку також було тепло. А згори мама обережно торкнулася носом. Річі перестав пищати. Великий світ залишався незнайомим, але цей маленький куточок уже став домом.

Річі підповз ближче до мами. Там було тепло й пахло так само, як раніше. А потім щеня відчуло знайомий ритм: Тук-тук. Тук-тук. Тук-тук. Це було мамине серце. Раніше Річі чув його з маминого животика. Тепер цей стукіт лунав зовсім поруч. «Ти не один. Я тут», — ніби говорило серце. Мама прикрила щенят пухнастим хвостом. У будиночку знову стало тихо. Річі позіхнув маленьким ротиком. Перша ніч виявилася дуже важливою і трішечки втомливою. Річі притулився до мами й заснув. Очі ще не бачили світ. Лапки ще не вміли ходити. Вушка ще не чули мамин голос. Але Річі вже знав найголовніше: мама поруч, тут тепло і тут на нього чекали.