The full catalogue of stories for children aged two to seven. Every one of them can be listened to in a parent's or grandparent's voice.
Оригінальна казка для дітей 1–3 років про нового друга, який дуже втомився після гри. Бум-Бум хоче показати Тіко блискучий листочок, але мама допомагає йому помітити сон друга. Діти тихо чекають, а потім радісно граються разом.
Бум-Бум і нова подруга Момо бачать блискучий ставок. Вони не підходять самі, а кличуть маму, щоб гратися біля води разом.
Боря йде на перше велике свято: вітається, дарує подарунок, просить чергу в грі та знаходить нових друзів.
Боря приходить у гості до Мії: вітається, питає перед грою, допомагає після маленької незручності та дякує за день.
У великому торговому центрі Боря на мить не бачить маму, зупиняється, згадує правило та просить допомоги в працівниці.
Оригінальна історія для дітей 2–4 років про домашню безпеку й межі. Вона пояснює без залякування: дорослий знає, кого чекає, може поговорити через зачинені двері та вирішує, чи відчиняти їх. Дитина не відповідає й не відчиняє сама; на пряме прохання дорослого вона може діяти лише поруч із ним.
До Мії приходять Ярина й Андрійко. Мія вчиться вітати гостей, грати разом, не ховати іграшки та кликати маму, коли домовитися непросто.
Авторська історія для дітей 3–5 років про почуття, дружбу й уважність. Кумедний гоблін Пуф намагається розвеселити фею, але Мія спершу запитує, що сталося, і слухає її. Друзі вирушають на пошуки Росинки й допомагають їй вибратися з халепи.
Це адаптація усної легенди з Люблінщини в Польщі. Найдавніший письмовий запис саме цього сюжету не встановлений; у збірнику «Ludowe wierzenia o zwierzętach na Lubelszczyźnie» наведено запис оповіді Чеслава Мая з Мотича 2011 року. У народних переказах лелеки були бажаними птахами: їхнє повернення навесні зустрічали радо. У цій легенді допитливий лелека ненароком випускає плазунів із мішка й відтоді намагається їх зібрати.
Це адаптація ашантійського усного оповідання народу акан із Західної Африки. Один із найраніших відомих друкованих записів сюжету міститься у збірці Р. С. Реттрея Ashanti Proverbs (1916); у примітці автор зазначив, що записав оповідь зі слів ашантійця. У своїх поясненнях Реттрей також пов’язував слово anansesem із розповідями про Анансе-Павука. У казці Анансе збирає мудрість у гарбузову посудину, але син помічає просте рішення, якого не бачить батько.
Цей варіант української народної казки записав Іван Мельничук у Коропці 1902 року; його надруковано у збірнику Володимира Гнатюка «Українські народні байки (звіринний епос)» 1916 року. У старому записі когут, качка й кітка називають одне одного братом і сестрами, а наляканий ведмідь тікає з бабиної хати. Адаптація зберігає знайомство друзів, бабину біду, їхню нічну засідку, кожен голос і рух, утечу ведмедя та домовленість лишитися жити разом. Усі небезпечні дії залишено зрозумілими, але без опису травм; читати разом із дорослим.
Українська народна чарівна казка для дітей 5–7 років. Основа цієї адаптації — варіант № 19 у другому випуску збірника Івана Рудченка «Народныя южнорусскія сказки» (Київ, 1870, с. 54–61); найранішу письмову фіксацію сюжету тут не встановлено. У старій оповіді дівчата прядуть: веретено скручує волокна в нитку. Дві подорожі однією стежкою показують, як увага до інших впливає на результат. У цій версії немає побиття, вигнання з дому, загибелі тварин і жорстокої розв’язки; наслідки вчинків збережено без раптового перевиховання другої дівчини.
Українська народна чарівна казка про Кобилячу голову належить до сюжетів про дві різні зустрічі з незвичайним помічником. У збірнику Івана Рудченка «Народные южнорусские сказки», випуск II, 1870 року, під № 21 надруковано полтавський варіант; це підтверджена давня публікація, але не встановлена найперша. Для цієї адаптації використано розгорнутий народний текст на Вікіджерелах, де конкретне друковане джерело не зазначено. Галушки, які готує героїня, — невеликі шматочки тіста, зварені у воді. Дві дівчини зустрічають чарівну гостю, але ставляться до неї по-різному. Версія для дітей 5–7 років замінює вигнання та жорстоку розв’язку безпечною подорожжю й поверненням без нагороди.
Українська народна казка про тварин у короткому переказі для дітей 1–3 років. Точний час виникнення усного сюжету невідомий; бібліографічні примітки до збірника «Казки про тварин» згадують публікацію 1911 року та раніші паралелі. Річковий рак має клешні, якими захоплює їжу. У казці маленький рак змагається з прудкою лисицею.
Українська народна казка про двох вивірок у короткому переказі для дітей приблизно 2–3 років. Точний час запису цього варіанта не встановлений; текст відомий за пізнішими збірниками українських народних казок. «Вивірка» — українська назва білки; ці тварини восени ховають їжу в різних місцях. У казці одна сусідка заготовляє горішки, а друга згадує про це лише взимку.
Короткий переказ української народної казки про тварин для дітей 1–3 років. Сюжет уміщено в карпатському збірнику «Казки Карпат»; точне місце й час запису цього варіанта потребують окремої перевірки. Бджоли збирають нектар із квітів, а гуси пасуться на траві. У казці маленька бджола допомагає гусці, яка раніше її пожаліла.
Українська народна жартівлива казка про тварин у короткому переказі для дітей 1–3 років. Цей варіант записав В. Левинський 1901 року в селі Новий Кропивник на Дрогобиччині від О. Свища; згодом його надрукували у збірці Володимира Гнатюка 1916 року. Собаки насправді впізнають одна одну за запахом, а казка вигадує кумедне пояснення їхньої звички обнюхуватися. Один пес іде по перець і обирає для покупки зовсім невдале місце.
Українська народна казка про тварин для дітей від 4 років. Цей варіант записала Л. В. Дем’ян на Закарпатті 1945 року; його надруковано в збірці «Казки про тварин» 1976 року. Коням підкови кріплять до копит, а дикі свині часто відпочивають у вологих лісових місцях. У казці вовк раз у раз відволікається від того, за чим прийшов. Кінцівку записаного варіанта пом’якшено для дитячого читання.
Закарпатська народна казка для дітей від 6 років. Володимир Гнатюк записав її 1896 року від Михайла Нодя в селі Кушниця; вперше надруковано в «Етнографічному збірнику» 1898 року. Полонина, якою мандрує герой, — гірське пасовище. Сюжет поєднує три чарівні дари, обман корчмаря та суперечку Івана з владою. У дитячій версії збережено всю послідовність подій, а побої, загрозу голодної смерті й війну пом’якшено.
Український запис міжнародного казкового сюжету про вовка й семеро козенят. Варіант із Полтавщини записала Анастасія Притула 2008 року зі слів Тетяни Притули; схожий сюжет друкували брати Грімм ще 1812 року. У полтавському записі мамин поклик — коротка співана примовка, яку вовк підслуховує й повторює. Для дітей від 4 років. У цій авторській адаптації вовк не ковтає козенят, а несе їх у мішку, який мама-коза розрізає, щоб урятувати дітей.