Боря на святі з друзями

Одного ранку мама показала Борі картку з жовтим сонечком. На картці було написано: «Свято у Марка». Боря притис картку до грудей і тихо спитав: «Там будуть діти?» До свята хотілося прийти не з порожніми руками, тому мама запропонувала вибрати подарунок разом.

У крамниці Боря побачив багато коробок. Він вибрав Маркові невеликий самоскид — синій, із міцними колесами. Мама загорнула подарунок у папір, а Боря приклеїв зверху зірочку. Коли подарунок був готовий, залишалося тільки сміливо подзвонити у двері.

Біля дверей було чутно музику та сміх. Серце Борі застукало швидше, і він міцно взяв маму за руку. Марко відчинив двері, а Боря сказав: «Привіт, Марку! Це тобі». Усередині було зовсім по-іншому, ніж удома, і до цього треба було трохи звикнути.

У кімнаті миготіли кульки, а діти голосно раділи. Боря на хвилинку сховався біля маминої ноги. Мама присіла поруч: «Можемо спершу подивитися разом». Коли шум став звичнішим, погляд зупинився на грі посеред кімнати.

Посеред кімнати стояла велика доріжка для машинок. Боря дуже хотів пустити самоскид першим, та на доріжці вже грався Марко. Боря насупився, а тоді сказав: «Марку, можна мені після тебе?» Запитати вголос було важливіше, ніж поспішати, тому всі почули прохання.

Марко кивнув: «Так, після мого червоного авто». Боря чекав поруч і рахував жовті кульки: одна, дві, три. Чекати стало легше, бо мама посміхнулася, а Марко справді передав йому доріжку. Поки тривала черга, стало видно, що домовленість справді працює.

Боря пустив синій самоскид, а Марко — червоне авто. Машинки гуркотіли, об’їжджали місток та ледь не торкалися носиками. Хлопчики сміялися й будували для них гараж із великих кубиків. Разом гра стала цікавішою, тому ніхто вже не думав про те, хто почав першим.

Потім усі заспівали Маркові пісеньку й задули одну маленьку свічку разом із дорослими. Перед виходом Боря сказав: «Дякую за свято». Марко помахав самоскидом: «Приходь ще!» Дорогою додому лишилося тепло від нового знайомства й важливих слів.