Der vollständige Katalog für Kinder von zwei bis sieben Jahren. Jede Geschichte lässt sich in der Stimme der Eltern oder Großeltern anhören.
Оригінальна казка для дітей 1–3 років про нового друга, який дуже втомився після гри. Бум-Бум хоче показати Тіко блискучий листочок, але мама допомагає йому помітити сон друга. Діти тихо чекають, а потім радісно граються разом.
Бум-Бум і нова подруга Момо бачать блискучий ставок. Вони не підходять самі, а кличуть маму, щоб гратися біля води разом.
Боря йде на перше велике свято: вітається, дарує подарунок, просить чергу в грі та знаходить нових друзів.
Боря приходить у гості до Мії: вітається, питає перед грою, допомагає після маленької незручності та дякує за день.
У великому торговому центрі Боря на мить не бачить маму, зупиняється, згадує правило та просить допомоги в працівниці.
Оригінальна історія для дітей 2–4 років про домашню безпеку й межі. Вона пояснює без залякування: дорослий знає, кого чекає, може поговорити через зачинені двері та вирішує, чи відчиняти їх. Дитина не відповідає й не відчиняє сама; на пряме прохання дорослого вона може діяти лише поруч із ним.
До Мії приходять Ярина й Андрійко. Мія вчиться вітати гостей, грати разом, не ховати іграшки та кликати маму, коли домовитися непросто.
Авторська історія для дітей 3–5 років про почуття, дружбу й уважність. Кумедний гоблін Пуф намагається розвеселити фею, але Мія спершу запитує, що сталося, і слухає її. Друзі вирушають на пошуки Росинки й допомагають їй вибратися з халепи.
Це адаптація усної легенди з Люблінщини в Польщі. Найдавніший письмовий запис саме цього сюжету не встановлений; у збірнику «Ludowe wierzenia o zwierzętach na Lubelszczyźnie» наведено запис оповіді Чеслава Мая з Мотича 2011 року. У народних переказах лелеки були бажаними птахами: їхнє повернення навесні зустрічали радо. У цій легенді допитливий лелека ненароком випускає плазунів із мішка й відтоді намагається їх зібрати.
Це адаптація ашантійського усного оповідання народу акан із Західної Африки. Один із найраніших відомих друкованих записів сюжету міститься у збірці Р. С. Реттрея Ashanti Proverbs (1916); у примітці автор зазначив, що записав оповідь зі слів ашантійця. У своїх поясненнях Реттрей також пов’язував слово anansesem із розповідями про Анансе-Павука. У казці Анансе збирає мудрість у гарбузову посудину, але син помічає просте рішення, якого не бачить батько.
Цей варіант української народної казки записав Іван Мельничук у Коропці 1902 року; його надруковано у збірнику Володимира Гнатюка «Українські народні байки (звіринний епос)» 1916 року. У старому записі когут, качка й кітка називають одне одного братом і сестрами, а наляканий ведмідь тікає з бабиної хати. Адаптація зберігає знайомство друзів, бабину біду, їхню нічну засідку, кожен голос і рух, утечу ведмедя та домовленість лишитися жити разом. Усі небезпечні дії залишено зрозумілими, але без опису травм; читати разом із дорослим.
Українська народна чарівна казка для дітей 5–7 років. Основа цієї адаптації — варіант № 19 у другому випуску збірника Івана Рудченка «Народныя южнорусскія сказки» (Київ, 1870, с. 54–61); найранішу письмову фіксацію сюжету тут не встановлено. У старій оповіді дівчата прядуть: веретено скручує волокна в нитку. Дві подорожі однією стежкою показують, як увага до інших впливає на результат. У цій версії немає побиття, вигнання з дому, загибелі тварин і жорстокої розв’язки; наслідки вчинків збережено без раптового перевиховання другої дівчини.
Українська народна чарівна казка про Кобилячу голову належить до сюжетів про дві різні зустрічі з незвичайним помічником. У збірнику Івана Рудченка «Народные южнорусские сказки», випуск II, 1870 року, під № 21 надруковано полтавський варіант; це підтверджена давня публікація, але не встановлена найперша. Для цієї адаптації використано розгорнутий народний текст на Вікіджерелах, де конкретне друковане джерело не зазначено. Галушки, які готує героїня, — невеликі шматочки тіста, зварені у воді. Дві дівчини зустрічають чарівну гостю, але ставляться до неї по-різному. Версія для дітей 5–7 років замінює вигнання та жорстоку розв’язку безпечною подорожжю й поверненням без нагороди.
Українська народна казка про тварин у короткому переказі для дітей 1–3 років. Точний час виникнення усного сюжету невідомий; бібліографічні примітки до збірника «Казки про тварин» згадують публікацію 1911 року та раніші паралелі. Річковий рак має клешні, якими захоплює їжу. У казці маленький рак змагається з прудкою лисицею.
Українська народна казка про двох вивірок у короткому переказі для дітей приблизно 2–3 років. Точний час запису цього варіанта не встановлений; текст відомий за пізнішими збірниками українських народних казок. «Вивірка» — українська назва білки; ці тварини восени ховають їжу в різних місцях. У казці одна сусідка заготовляє горішки, а друга згадує про це лише взимку.
Короткий переказ української народної казки про тварин для дітей 1–3 років. Сюжет уміщено в карпатському збірнику «Казки Карпат»; точне місце й час запису цього варіанта потребують окремої перевірки. Бджоли збирають нектар із квітів, а гуси пасуться на траві. У казці маленька бджола допомагає гусці, яка раніше її пожаліла.
Українська народна жартівлива казка про тварин у короткому переказі для дітей 1–3 років. Цей варіант записав В. Левинський 1901 року в селі Новий Кропивник на Дрогобиччині від О. Свища; згодом його надрукували у збірці Володимира Гнатюка 1916 року. Собаки насправді впізнають одна одну за запахом, а казка вигадує кумедне пояснення їхньої звички обнюхуватися. Один пес іде по перець і обирає для покупки зовсім невдале місце.
Українська народна казка про тварин для дітей від 4 років. Цей варіант записала Л. В. Дем’ян на Закарпатті 1945 року; його надруковано в збірці «Казки про тварин» 1976 року. Коням підкови кріплять до копит, а дикі свині часто відпочивають у вологих лісових місцях. У казці вовк раз у раз відволікається від того, за чим прийшов. Кінцівку записаного варіанта пом’якшено для дитячого читання.
Закарпатська народна казка для дітей від 6 років. Володимир Гнатюк записав її 1896 року від Михайла Нодя в селі Кушниця; вперше надруковано в «Етнографічному збірнику» 1898 року. Полонина, якою мандрує герой, — гірське пасовище. Сюжет поєднує три чарівні дари, обман корчмаря та суперечку Івана з владою. У дитячій версії збережено всю послідовність подій, а побої, загрозу голодної смерті й війну пом’якшено.
Український запис міжнародного казкового сюжету про вовка й семеро козенят. Варіант із Полтавщини записала Анастасія Притула 2008 року зі слів Тетяни Притули; схожий сюжет друкували брати Грімм ще 1812 року. У полтавському записі мамин поклик — коротка співана примовка, яку вовк підслуховує й повторює. Для дітей від 4 років. У цій авторській адаптації вовк не ковтає козенят, а несе їх у мішку, який мама-коза розрізає, щоб урятувати дітей.