Бум-Бум і маленьке «можна?»

У Долині М’яких Хмаринок після дощу лишалися маленькі калюжки. У них відбивалося небо. Бум-Бум тупотів стежкою: бум-бум, бум-бум. Раптом він побачив човник із великого червоного листочка. Човник був такий гарний, що Бум-Бум аж зупинився.

Біля калюжки сиділа маленька птеродактилька Піпі. Вона поправляла на човнику трав’яне вітрильце. — Ой, який він гарний! — сказав Бум-Бум. Йому дуже захотілося взяти човник і пустити його по воді. Його лапка вже потягнулася вперед.

Та Бум-Бум згадав мамині слова: — Якщо тобі щось подобається, спочатку запитай. Він прибрав лапку й чемно сказав: — Піпі, можна мені погратися з твоїм човником? Піпі усміхнулася. Вона почула важливе маленьке слово.

— Дякую, що запитав, — відповіла Піпі. — Але зараз я перевіряю, чи не промокає вітрильце. Будь ласка, не чіпай човник. Бум-Бум трохи засумував. Та не розсердився. — Добре, — сказав він. — Я можу просто подивитися? — Авжеж, — кивнула Піпі.

Вітерець підхопив кілька сухих травинок і поніс їх до калюжки. Бум-Бум хотів одразу змести їх хвостиком. Але знову зупинився. — Піпі, можна я допоможу прибрати травинки? — Можна, — зраділа Піпі. — Будь ласка, обережно. Бум-Бум зібрав травинки лапкою й поклав їх під кущик.

Човник став готовий. Піпі пустила його на воду. Він поплив: шурх-шурх, шурх-шурх. — Тепер можна мені? — тихо спитав Бум-Бум. — Так! — сказала Піпі. — Давай гратися разом. Ти зробиш маленькі хвильки лапкою, а я керуватиму вітрильцем.

Трохи далі білченята будували вежу з гладеньких камінців. Бум-Бум хотів поставити зверху найбільший камінець. Та він не знав, чи можна. — Можна мені додати один камінець? — запитав він. — Можна, — відповіли білченята. — Ось сюди, будь ласка. Вежа стала ще вищою, але не впала.

Біля струмочка Бум-Бум побачив черепашку Агату. Вона розмовляла з маленьким білченям. Бум-Буму дуже-дуже хотілося запитати, де знайти широкий листок для човника. Він уже навіть відкрив рот. Та Бум-Бум згадав: перебивати чужу розмову неввічливо. Він притис лапки до животика й терпляче зачекав.

Білченя подякувало Агаті та побігло своєю стежкою. Агата одразу подивилася на Бум-Бума. — Ти хотів щось запитати? — Так! Де знайти широкий листок для нашого човника? — швидко, але чемно запитав Бум-Бум. — За великим камінням ростуть чудові листки, — сказала Агата. Бум-Бум зрадів. Добре, що він не перебив розмову.

Увечері Бум-Бум повертався додому. Його хвостик весело стукав: бум-бум, бум-бум. Він зрозумів: слово «можна?» маленьке, але дуже сильне. Воно допомагає друзям почуватися спокійно. А коли друзям спокійно, разом можна вигадати ще цікавішу гру.