Ріпка

Жили собі дідусь та бабуся в маленькій хатині біля садочка. Біля хатини був город. Там росли морква, бурячки, цибулька й зелений кріп. Одного теплого ранку дідусь узяв насінинку ріпки й сказав: — Посаджу я ріпку. Хай росте велика та солодка. Він викопав маленьку ямку, поклав насінинку в землю й обережно присипав її.

Дідусь поливав ріпку водичкою. Сонечко гріло ріпку теплими промінчиками. Дощик напував її крапельками. Ріпка росла-росла. Спершу була маленька. Потім стала більша. А тоді виросла велика-превелика. Листочки в неї зелені, боки жовтенькі, круглі й міцні. Дідусь подивився й здивувався: — Оце так ріпка!

Прийшов час ріпку витягати. Дідусь узявся за зелене бадилля двома руками. Потягнув. Тягне-потягне — витягнути не може. Ріпка сидить у землі міцно-міцно. Дідусь витер чоло й сказав: — Самому важко. Покличу бабусю. І гукнув до хатини: — Бабусю, іди допомагати!

Прийшла бабуся. На голові в неї хустинка, в руках — добре серце. Бабуся стала за дідуся. Дідусь — за ріпку. Бабуся — за дідуся. Тягнуть-потягнуть — витягнути не можуть. Ріпка тільки трошечки ворухнулася. Бабуся усміхнулася: — Велика ріпка виросла. Треба ще когось покликати. І покликала: — Онучко, іди допомагати!

Прибігла онучка. У неї були швидкі ніжки й веселі оченята. Онучка стала за бабусю. Бабуся — за дідуся. Дідусь — за ріпку. Тягнуть-потягнуть — витягнути не можуть. Онучка засміялася: — Ой, яка ріпка сильна! Дідусь кивнув: — А ми будемо ще дружніші. Онучка покликала: — Песику, іди допомагати!

Прибіг песик. Хвостиком махає, лапками тупотить. — Гав-гав! Я допоможу! Песик став за онучку. Онучка — за бабусю. Бабуся — за дідуся. Дідусь — за ріпку. Тягнуть-потягнуть — витягнути не можуть. Песик нахилив голову: — Гав! Треба ще друга покликати. І покликав: — Котику, іди допомагати!

Прийшов котик. Йде тихо-тихо, вусики ворушаться, хвостик трубою. — Няв, — сказав котик. — І я стану в ряд. Котик став за песика. Песик — за онучку. Онучка — за бабусю. Бабуся — за дідуся. Дідусь — за ріпку. Тягнуть-потягнуть — витягнути не можуть. Котик примружив очі: — Няв. Потрібна ще маленька помічниця. І покликав: — Мишко, іди допомагати!

Вибігла маленька мишка. Сіренька, кругленька, з тоненьким хвостиком. — Пі-пі! Я теж допоможу. Усі подивилися на мишку лагідно. Песик не засміявся. Котик не здивувався. Дідусь сказав: — Кожна допомога важлива. Мишка стала за котика. Котик — за песика. Песик — за онучку. Онучка — за бабусю. Бабуся — за дідуся. Дідусь — за ріпку.

Усі міцно взялися. Дідусь сказав: — Раз! Бабуся сказала: — Два! Онучка сказала: — Три! Песик гавкнув: — Гав! Котик нявкнув: — Няв! Мишка пискнула: — Пі-пі! І всі разом потягнули. Тягнуть-потягнуть. Ріпка ворухнулася. Ще раз потягнули. Ріпка піднялася. І раптом — гуп! Витягнули ріпку!

Усі попадали на м’яку травичку. Дідусь сміється. Бабуся сміється. Онучка плескає в долоньки. Песик махає хвостиком. Котик вмиває вусики. Мишка радісно пищить: — Пі-пі! А ріпка лежить на городі велика, кругла й гарна. — Оце ми молодці, — сказав дідусь. — Разом витягнули.

Бабуся помила ріпку. Дідусь заніс її до хатини. Онучка принесла чисті мисочки. Песик сів біля порога. Котик примостився на лавці. Мишка визирнула з маленької нірки. Бабуся зварила з ріпки смачну юшку. У хаті запахло тепло й затишно. Усі отримали по маленькій частинці радості.

Після обіду дідусь сказав: — Якби не бабуся, я б не витягнув ріпку. Бабуся сказала: — Якби не онучка, нам було б важко. Онучка погладила песика: — І песик допоміг. Песик подивився на котика: — Гав! Котик глянув на мишку: — Няв. А без мишки теж не вийшло б. Мишка засміялася: — Пі-пі! І всі зрозуміли: навіть маленькі лапки можуть зробити велику справу, коли допомагають разом.